Яскраві миті минулих років. Або як воно є у житті.

Раз на рік (а може далі і  частіше) ця тиха садиба, що протягом століть живе спокійним життям, пробуджується, наповнюється дивними молодими людьми. Хто вони? Хто ті, що вдень і вночі таскають рулони паперу, банки фарби, будують якісь незрозумілі споруди, дивуючи місцевих мешканців та мирно  відпочиваючих гостей старої садиби? Начебто  схожі на художників, але не зовсім. Адже те, що  вони роблять не похоже на картини
в музеї.
Дивно. Не зрозуміло. Але цікаво.

Те, що надихає тих диваків не спати, не їсти, а творити, творити, творити

Мешкають вони в нібито цьому будиночку в яблуневому саду

Іноді вони збираються за великим столом і тоді їх апетиту заздрять усі.

Ще вони пишуть, малюють та шиють книжки.

Та протягом цього дуркують, веселяться-точно не художники.

Але все ж такі дивні, не зрозумілі.

І здається дуже радісні, щирі та цікаві

Коли вони виїжджають, старий палац, сад, ліс і стави знову

занурюються в умиротворення, 

у тишу своїх повільних роздумів про вічне.

До наступного разу!